Медична частина №92

Під час ознайомлення зі штатним розписом та фактичною укомплектованістю медичної частини встановлено суттєвий дефіцит медичних кадрів. Зокрема, вакантною залишається посада лікаря-терапевта. Відсутність зазначеного фахівця негативно впливає на спроможність медичної частини забезпечувати належне та своєчасне медичне обслуговування осіб, які перебувають в установі. При цьому значна кількість засуджених та ув’язнених створює додаткове навантаження на наявний медичний персонал, що може призводити до несвоєчасного проведення медичних оглядів, діагностики та надання необхідної медичної допомоги.Відповідно до пунктів 2 та 3 глави III розділу II Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 № 1348/5/572 (далі – Порядок), у проведенні профілактичного медичного огляду обов’язково беруть участь лікар-терапевт (або лікар загальної практики-сімейний лікар), лікар-психіатр та лікар-стоматолог.Отже, наявність вакантної посади лікаря-терапевта безпосередньо впливає на можливість забезпечення повноцінного проведення первинних та профілактичних медичних оглядів засуджених та ув’язнених. За таких умов виникає ризик несвоєчасного виявлення захворювань, встановлення діагнозів, призначення необхідного лікування та подальшого медичного спостереження. Таким чином, кадровий дефіцит створює системний ризик неналежного забезпечення права осіб, які перебувають в установі, на доступну, своєчасну та якісну медичну допомогу.Окремо під час порівняльного аналізу штатного розпису медичної частини та переліку спеціальностей, за якими установі видано ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, встановлено їх невідповідність. Зокрема, у фактичному штатному розписі передбачена посада лікаря-інфекціоніста, водночас відповідна спеціальність «Інфекційні хвороби» у переліку спеціальностей, зазначених у ліцензії на провадження медичної практики, відсутня.Така невідповідність свідчить про необхідність приведення кадрового забезпечення та переліку спеціальностей, за якими здійснюється медична практика, у відповідність до ліцензійних вимог, а також забезпечення фактичної можливості надання медичної допомоги за відповідними спеціальностями.Належне кадрове забезпечення медичної частини є важливою складовою забезпечення права осіб, позбавлених волі, на охорону здоров’я. Відповідно до пункту 38 рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі – ЄКЗК) [(CPT/Inf(93)12-part)], медичні служби в місцях позбавлення волі повинні бути спроможними забезпечувати медичну допомогу та лікування на рівні, зіставному з тим, який доступний пацієнтам у цивільних медичних закладах. Це передбачає наявність необхідного медичного персоналу, здатного своєчасно виявляти захворювання, проводити діагностику, призначати та забезпечувати відповідне лікування.Крім того, згідно з пунктом 41.1 Європейських пенітенціарних правил кожен пенітенціарний заклад повинен мати у своєму розпорядженні щонайменше одного лікаря, який має відповідну кваліфікацію лікаря загальної практики. Відсутність у медичній частині лікаря-терапевта не відповідає зазначеному та обмежує спроможність установи забезпечувати належний рівень медичного обслуговування.Таким чином, виявлений дефіцит медичних кадрів, насамперед відсутність лікаря-терапевта, у поєднанні з невідповідністю фактичного кадрового складу переліку спеціальностей, зазначених у ліцензії на провадження медичної практики, створює перешкоди для належної організації медичної допомоги та потребує невідкладного врегулювання.3. Під час огляду електричного дефібрилятору виявле

У медичній частині виявлено невідповідність організації інфекційного контролю вимогам законодавства України у сфері охорони здоров’я та протидії інфекційним захворюванням. Зокрема, інфекційні ізолятори призначені для розміщення пацієнтів, хворих на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, облаштовані з порушенням вимог Стандарту інфекційного контролю для закладів охорони здоров’я, що надають допомогу хворим на туберкульоз, затвердженого наказом МОЗ від 01.02.2019 № 287. Відповідно до зазначеного Стандарту, у медичних закладах мають бути забезпечені належні адміністративні, інженерні та індивідуальні заходи інфекційного контролю, спрямовані на запобігання поширенню туберкульозної інфекції, у тому числі належна ізоляція осіб із підозрою або підтвердженим діагнозом інфекційних захворювань, ефективна вентиляція приміщень, розмежування потоків пацієнтів та дотримання протиепідемічного режиму. Разом із тим, зазначені приміщення не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та вимогам наказу МОЗ від 21.02.2023 № 354 та пункту 2 ст. 116 Кримінально-виконавчого кодексу України. Так, палати, призначені для утримання таких пацієнтів, не обладнані душовою кабіною, що змушує інфекційних хворих користуватися спільними санітарними приміщеннями разом з іншими пацієнтами, які перебувають на лікуванні у стаціонарі медичної частини. Відсутність належних умов унеможливлює ефективну ізоляцію пацієнтів, сприяє поширенню інфекційних захворювань та створює епідемічну безпеку та загрозу здоров’ю як засуджених, так і медичному персоналу.

У медичній частині виявлено невідповідність організації інфекційного контролю вимогам законодавства України у сфері охорони здоров’я та протидії інфекційним захворюванням. Зокрема, інфекційні ізолятори призначені для розміщення пацієнтів, хворих на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, облаштовані з порушенням вимог Стандарту інфекційного контролю для закладів охорони здоров’я, що надають допомогу хворим на туберкульоз, затвердженого наказом МОЗ від 01.02.2019 № 287. Відповідно до зазначеного Стандарту, у медичних закладах мають бути забезпечені належні адміністративні, інженерні та індивідуальні заходи інфекційного контролю, спрямовані на запобігання поширенню туберкульозної інфекції, у тому числі належна ізоляція осіб із підозрою або підтвердженим діагнозом інфекційних захворювань, ефективна вентиляція приміщень, розмежування потоків пацієнтів та дотримання протиепідемічного режиму. Разом із тим, зазначені приміщення не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та вимогам наказу МОЗ від 21.02.2023 № 354 та пункту 2 ст. 116 Кримінально-виконавчого кодексу України. Так, палати, призначені для утримання таких пацієнтів, не обладнані душовою кабіною, що змушує інфекційних хворих користуватися спільними санітарними приміщеннями разом з іншими пацієнтами, які перебувають на лікуванні у стаціонарі медичної частини. Відсутність належних умов унеможливлює ефективну ізоляцію пацієнтів, сприяє поширенню інфекційних захворювань та створює епідемічну безпеку та загрозу здоров’ю як засуджених, так і медичному персоналу.

Групою НПМ виявлено факти системного недотримання вимог Стандарту медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих», затвердженого наказом МОЗ від 27.01.2025 № 165 «Про затвердження Стандартів медичної допомоги «Вірусний гепатит В у дорослих».Під час відвідування встановлено, що особи, у яких за результатами швидкого тестування виявлено позитивний результат на маркери вірусного гепатиту В, не у всіх випадках проходять необхідне подальше лабораторне обстеження методом ПЛР для визначення ДНК вірусу гепатиту В. Водночас саме проведення відповідного лабораторного дослідження є необхідним для підтвердження наявності активної вірусної інфекції, визначення подальшої тактики медичного спостереження та вирішення питання щодо призначення противірусного лікування.Таким чином, відсутність належного дообстеження осіб із позитивними результатами первинного тестування створює ризик несвоєчасного встановлення діагнозу, невизначеності щодо активності інфекційного процесу та, як наслідок, несвоєчасного початку необхідного лікування. Така ситуація може призводити до прогресування захворювання та розвитку тяжких ускладнень, зокрема цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми.Особливого значення зазначене питання набуває в умовах установ виконання покарань та інших місць несвободи, де держава фактично перебирає на себе відповідальність за забезпечення особи належною медичною допомогою. Перебування особи під вартою або в установі виконання покарань не повинно призводити до зниження рівня медичної допомоги порівняно з тією, яка доступна пацієнтам поза межами пенітенціарної системи.Відсутність своєчасної діагностики та лікування інфекційних захворювань, зокрема ВГВ, у поєднанні з неможливістю самостійно отримати необхідну медичну допомогу може становити ризик порушення права особи на належне медичне забезпечення. Практика Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) виходить із того, що держава зобов’язана забезпечувати особам, позбавленим волі, належний рівень медичної допомоги, який відповідає їхньому стану здоров’я та конкретним медичним потребам. Ненадання або несвоєчасне надання необхідної медичної допомоги за певних обставин може бути розцінене як таке, що досягає порогу жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, забороненого статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.З огляду на зазначене, виявлені недоліки свідчать не лише про організаційні проблеми у проведенні лабораторної діагностики, а й про наявність системного ризику несвоєчасного виявлення та лікування вірусного гепатиту В серед осіб, які перебувають в установі. Забезпечення повного циклу медичної допомоги – від первинного тестування та підтвердження діагнозу до визначення показань для лікування, його призначення та подальшого медичного спостереження – є необхідною умовою ефективного забезпечення права таких осіб на охорону здоров’я.

Під час огляду електричного дефібрилятору виявлено, що він не укомплектований електродами, необхідними для його безпосереднього застосування. Відсутність електродів унеможливлює використання дефібрилятора за призначенням у разі виникнення у пацієнта стану, що потребує проведення дефібриляції або іншого невідкладного заходу.Зазначене є суттєвим недоліком в організації надання екстреної та невідкладної медичної допомоги, оскільки у разі раптової зупинки кровообігу, тяжких порушень серцевого ритму чи інших невідкладних станів медичний персонал може бути позбавлений можливості своєчасно застосувати необхідне обладнання.Таким чином, наявність дефібрилятора без функціонально необхідних комплектуючих не забезпечує його фактичної готовності до використання та створює ризик несвоєчасного надання медичної допомоги, що може становити загрозу життю та здоров’ю осіб, які перебувають в установі.У порушення вимог «Табеля оснащення обладнанням одного робочого місця лікаря-стоматолога та зубного техніка», затвердженого наказом МОЗ від 11.04.2005 № 158, в медичній частині відсутній дентальний рентгенологічний апарат, що унеможливлює проведення поглибленого стоматологічного обстеження засуджених осіб та не забезпечується своєчасне надання належної стоматологічної допомоги.

У медичній частині не організовано проведення замісної підтримувальної терапії (далі – ЗПТ) для осіб з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання психотропних речовин, що порушує їх право на вибір методів лікування.Варто зауважити, що група Помпіду наголошує на необхідності зміцнення комплексних систем лікування наркозалежності пацієнтів в системі кримінального правосуддя, що передбачає застосування заходів з лікування осіб з розладами пов’язаними із вживанням психоактивних речовин, таких як ЗПТ, створення терапевтичних спільнот та застосування методик зі зменшення шкоди.У доповіді до уряду України щодо проведеного візиту з 16 по 27 жовтня 2023 року [(CPT/Inf (2024) 20)] ЄКЗК зауважив, що потрапляння до пенітенціарної установи є можливістю вирішити проблему, пов’язану з наркотиками, і тому важливо, щоб відповідна допомога була запропонована всім зацікавленим особам; отже, в усіх установах має бути доступне відповідне медичне обслуговування.

У порушення Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.12.2014 № 1417, у приміщеннях медичної частини частково відсутня протипожежна сигналізація. Зазначене підвищує ризик пожежної небезпеки та створює загрозу життю ув’язнених осіб у разі виникнення пожежі

Під час відвідування групою НПМ з’ясовано, що засуджені особи, які мають цукровий діабет, забезпечуються харчуванням відповідно до норми            № 8-Б, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-розподільниках та інших приймальниках Національної поліції».Водночас встановлено, що зазначені норми харчування потребують перегляду та приведення у відповідність до сучасних підходів до організації лікувального харчування осіб із цукровим діабетом. Застосування норм, затверджених у 1992 році, не забезпечує належного врахування сучасних уявлень про фізіологічні потреби людини в енергії та основних харчових речовинах, а також особливостей дієтотерапії при ендокринних захворюваннях.Відповідно до вимог наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29.10.2013 № 931 «Про удосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної системи в Україні», лікувальне харчування є невід’ємною складовою комплексного лікування та має формуватися з урахуванням фізіологічних потреб організму, характеру захворювання, його перебігу та індивідуальних потреб пацієнта.Таким чином, забезпечення засуджених із цукровим діабетом виключно харчуванням за нормою № 8-Б без належного врахування їхніх індивідуальних медичних показань може не відповідати сучасним принципам лікувального харчування та створювати ризики для належного контролю захворювання. У зв’язку з цим існує необхідність перегляду чинних норм харчування для осіб із цукровим діабетом та забезпечення їх відповідності сучасним медичним стандартам і принципам дієтотерапії.Під час конфіденційного спілкування з медичними працівниками та засудженими встановлено, що медична частина установи не забезпечена в повному обсязі необхідними лікарськими засобами та медичними виробами (фото 9). Наявний дефіцит лікарських засобів та медичних виробів створює перешкоди для своєчасного проведення діагностичних і лікувальних заходів, належного медичного спостереження за станом здоров’я засуджених та забезпечення безперервності лікувального процесу.Зазначене не відповідає вимогам статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до яких засуджені мають право на медичну допомогу і лікування, а медико-санітарне забезпечення осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, здійснюється відповідно до законодавства про охорону здоров’я.Водночас відповідно до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України та МОЗ від 15.08.2014 № 1348/5/572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.08.2014 за № 990/25767, медична допомога засудженим має організовуватися з урахуванням їхнього стану здоров’я та потреб у лікуванні (чинна редакція зазначеного Порядку від 18.02.2025).Фактична відсутність необхідних лікарських засобів та медичних виробів може призводити до відтермінування або переривання призначеного лікування, неможливості проведення необхідних медичних маніпуляцій, обстежень та інших лікувально-діагностичних заходів. Особливої уваги потребують пацієнти з хронічними та інфекційними захворюваннями, для яких своєчасність і безперервність медикаментозної терапії є необхідною умовою попередження прогресування захворювання та виникнення ускладнень.Таким чином, неналежне забезпечення медичної частини лікарськими засобами та медичними виробами свідчить про недоліки в організації медичного забезпечення установи та створює системний ризик несвоєчасного і неналежного надання медичної допомоги засудженим. З огляду на те, що особи, позбавлені волі, перебувають у залежності від адміністрації установи щодо доступу до медичної допомоги, держава несе підвищений обов’язок щодо забезпечення їм належного рівня медичного обслуговування.Відсутність необхідних лікарських засобів та медичних виробів, якщо вона призводить до ненадання або істотного відтермінування необхідної медичної допомоги, може також мати значення з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄКЗК щодо обов’язку держави забезпечувати особам, позбавленим волі, належну медичну допомогу.3. Переважна більшість ув’язнених осіб не мають укладеної декларації з лікарем первинної медичної допомоги, як наслідок такі особи позбавлені можливості отримати необхідні медичні послуги за Програмою медичних гарантій, що призводить до порушення вимог абзаців 4 та 5 статті 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». {{img:2515}}

Під час відвідування виявлено, що у формі первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого» медичним персоналом здійснюється внесення інформації щодо короткого опису вчинених засудженими кримінальних правопорушень (із зазначенням статей, за якими їх засуджено), що не передбачено жодним нормативно-правовим актом (фото 8).Зазначена практика не має правового обґрунтування та призводить до стигматизації пацієнтів. Крім того, внесення такої інформації негативно впливає на довірливі відносини між пацієнтом і медичним працівником, що є необхідною передумовою для належного надання медичної допомоги {{img:2516}}

Групою НПМ під час відвідування зафіксовано, що лікарський прийом, видача лікарських засобів та проведення ін’єкцій засудженим здійснюються в маніпуляційному кабінеті, де облаштовано металеву клітку, яка використовується для безпеки медичного персоналу від засуджених та ув’язнених осіб (фото 7). Слід зазначити, що у своїй доповіді за результатами візиту до України у 2020 році ЄКЗК висловив занепокоєння з приводу практики встановлення кліток або металевих загороджень у медичних кабінетах, де ув’язнені зазвичай утримувалися під час проведення медичних консультацій чи процедур, зокрема для введення ін’єкцій.Комітет підкреслив, що хоча застосування додаткових заходів безпеки може бути виправданим у поодиноких випадках, системна практика розміщення ув’язнених осіб у клітках під час отримання медичної допомоги грубо порушує людську гідність, заважає формуванню довірливих відносин між пацієнтом і лікарем та може перешкоджати об’єктивності медичного висновку. Комітет настійно рекомендує українській владі негайно демонтувати клітки та заґратовані конструкції з медичних частин установ і повністю припинити таку практику в усіх закладах виконання покарань [(CPT/Inf (2020) 40) пункт 60)]. {{img:2510}}