Державна установа “Білоцерківська виправна колонія (№35)”

Частиною 1 статті 115 КВК України, правилом 10 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями та пунктом 18.1 Європейських пенітенціарних правил (далі – ЄПП) передбачено, що норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою 4 м2. Однак, під час відвідування встановлено, що в окремих житлових приміщеннях зазначені вище вимоги не дотримуються. Зокрема, на момент відвідування у житловому приміщенні № 6 дільниці соціальної реабілітації у якому облаштовано 11 спальних місць, площа приміщення складала 31 м2, тобто, фактична площа на одного засудженого складала 2,8 м2. Також порушення норм площі встановлено у житловому приміщенні № 2 дільниці соціальної реабілітації, відділеннях СПС № 13, № 14 та камерних приміщеннях ДІЗО/ПКТ № 5, 6 та 8. Довідково: замірювання площі у житлових приміщеннях здійснювалося з використанням сертифікованого далекоміру «Bosch PLR 25». У пункті 13 доповіді КЗК зазначено, що проблема із переповненим житлових приміщень призводить до негігієнічних умов, постійної відсутності приватності, перезавантаження медичних служб та інфраструктури установи. Окрім цього, така ситуація виступає приводом до подання чергових заяв проти України до Європейського суду з прав людини. Так, у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine) (заява № 15825/06 від 26.04.2006) та «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine) (заява № 34515/04 від 04.09.2004) зазначено про неналежні умови утримування в місцях несвободи, а саме недостачу площі у житлових приміщеннях. За цих підстав Європейський суд з прав людини постановив, що у зв'язку з матеріально-побутовими умовами порушено статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та призначено виплати значних сум коштів в якості моральної компенсації.

Під час відвідування ВК групою НПМ зафіксовано, що у секторі для тримання осіб, взятих під варту, ув’язнений К. утримується у камерному приміщенні один понад п’ять років. Слід зазначити, що у 21 Загальній доповіді [CPT/Inf (2011) 28] КЗК зазначає, що одиночне ув’язнення може мати надзвичайно руйнівні наслідки для психологічного, соматичного та соціального здоров’я для утримуваних осіб. Окрім цього, таке тримання може створювати умови для навмисного жорстокого поводження з ув’язненими. У Мінімальних стандартних правилах Організації Об’єднаних Націй щодо поводження з в’язнями (далі – Правила Нельсона Мандели) передбачено, що практика тривалого або безстрокового одиночного ув’язнення повинна бути заборонена, оскільки вона прирівнюється до катування чи іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Відповідно до вимог правил № 43, 44, 45 Правил Нельсона Мандели, одиночне ув’язнення означає тримання в ізоляції протягом 22 годин чи більше доби без будь-якого контакту з іншими людьми. Тривале одиночне ув’язнення визначається як ізоляція, що триває понад 15 діб поспіль. У той же час, застосування одиночного ув’язнення допускається лише у виняткових випадках, як крайній захід, на якомога коротший строк (повний текст Правил Нельсона Мандели за доступним посиланням: https://digitallibrary.un.org/record/816764?ln=en&utm_source=chatgpt.com&v=pdf).

Під час відвідування групою НПМ камерних приміщень ДІЗО (ПКТ) та сектору для тримання осіб, взятих під варту, представниками групи НПМ зафіксовано наявну в установі практику розміщення на зовнішній стороні дверей камерних приміщень, поіменних карток, які містять статті Кримінального кодексу України, за якими утримувані особи засуджені або притягуються до відповідальності. У доповіді Уряду України за наслідками візиту 4 - 13 серпня 2020 року до України [CPT/Inf (2020) 40] КЗК зазначає, що слід зупинити таку практику, оскільки вона сприяє лише розвитку стигматизації та ускладненню стосунків між утримуваними особами та працівниками установи.

У відповідності до вимог пункту 4 розділу IV Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у слідчих ізоляторах, виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.06.2018 № 2025/5 (далі – Порядок використання технічних засобів нагляду і контролю) сигналізаційна система виклику застосовується для надання можливості особам, узятим під варту, та засудженим здійснити виклик персоналу установи і складається із кнопок виклику, які встановлюються у камерних приміщеннях. У порушення вимог Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю, а також вимог правила 18.2 ЄПП, камерні приміщення ДІЗО, ПКТ та сектору для тримання осіб, взятих під варту, не обладнано сигналізаційною системою виклику, яка дозволяє засудженим (ув’язненим) негайно встановлювати контакт із персоналом. Відсутність сигналізаційної системи виклику позбавляє можливості утримуваних осіб повідомляти персоналу установи про виникнення позаштатних ситуацій.

У порушення вимог статей 7, 102, 104 КВК України та Порядку організації роботи з профілактики та попередження самогубств серед засуджених, осіб, взятих під варту, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27 березня 2023 року № 1126/5, з боку керівництва установи недостатньо уваги приділяється профілактиці випадків самогубств і самоушкоджень. У результаті чого, згідно звітних даних, тільки у 2026 році у ВК засудженими вчинено два випадки самоушкодження та один випадок самогубства. Зазначене свідчить про порушення вимог статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на життя, і зобов'язує державу вживати заходів для профілактики та попередження самогубств серед осіб, які перебувають під контролем держави.

Відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 № 1769/5 (далі – ПВР СІЗО), в усіх камерах де перебувають ув’язнені, вивішується наочна інформація із зазначенням номерів телефонів «гарячих ліній», поштових та електронних адрес Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, обласної і окружної прокуратур, Департаменту, міжрегіонального управління, а також регіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги. Однак, під час відвідування камерного приміщення № 4 сектору для тримання осіб, взятих під варту, представниками групи НПМ зафіксовано відсутність будь-якої наочної інформації. Зазначене також суперечить вимогам правила 99 (с) ЄПП, згідно з яким ув’язнені, за відсутності спеціальної заборони, встановленої судовою інстанцією в конкретній справі на конкретно визначений термін, ув'язнені, справи яких ще не розглянуті мають право на доступу до книг, газет та інших засобів інформації.

У ході опитування засуджених, яке здійснювалося за відсутності третіх осіб та за умов, що виключає можливість прослуховування чи підслуховування, засуджені скаржилися на неправомірні дії адміністрації установи щодо порушення їх прав на належні умови тримання. Зокрема, відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (далі – ПВР УВП) засуджені мають право придбавати за власний рахунок або рахунок родичів для загального користування холодильники з розрахунку не менше двох на одне відділення СПС. Під час бесід із засудженими встановлено, що у них та їхніх родичів наявна можливість придбати холодильник для загального користування, однак з боку адміністрації установи для реалізації цього права створюються штучні перешкоди через нібито значну витрату коштів за спожиту установою електроенергію. Таким чином, у відділеннях СПС у користуванні засуджених відсутні холодильники, що може призвести до псування продуктів харчування та створює небезпеку отруєнь продуктами харчування через порушення умов їх зберігання.

Під відвідування відділень СПС та конфіденційного спілкування із засудженими представниками групи НПМ встановлено відсутність електричних розеток у житлових приміщеннях для засуджених, що позбавляє можливості останніх реалізувати своє право на користування побутовим електровентилятором, телевізором, цифровим ефірним тюнером T2 та DVD-програвачем у житловій секції та є порушенням вимог пункту 2 розділу ІІ ПВР УВП.

Окрім цього, адміністрація ВК використовує практику хаотичного вимкнення світла в гуртожитках установи у денний час без складання відповідних графіків або попереднього інформування засуджених про відключення світла, що може призводити до поломок електроприладів, якими засудженим надано право користуватися відповідно до пункту 2 розділу ІІ ПВР УВП.

У деяких камерних приміщеннях установи встановлено неналежний рівень природного освітлення. Так, у камерному приміщенні № 5 ПКТ, зафіксовано показник природного освітлення на рівні 5,4 lux, при тому, що згідно додатку Ж «Нормативні показники освітлення приміщень житлових будівель», ДБН В.2.5-28:2018 «Природне і штучне освітлення», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.10.2018 № 264, освітленість робочих поверхонь спальних, житлових кімнат має складати 150 lux. Довідково: замірювання загального освітлення у камерних приміщеннях здійснювалося з використанням сертифікованого люксметра «Benetech Digital Lux Meter GM 1010». Також недостатній рівень природного освітлення зафіксовано у камерному приміщенні № 8.

У порушення вимог Норм забезпечення душова кімната дільниці соціальної реабілітації, перебуває у неналежному санітарно-гігієнічному стані та потребує проведення ремонтних робіт.

Окрім цього, житлових приміщеннях дільниці соціальної реабілітації встановлено порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на повагу до приватного життя. Так, ліжка у деяких житлових приміщеннях в яких проживають засуджені розташовані впритул одне до одного, що не забезпечує останнім особистого простору та порушує правило 18.1 ЄПП (Рекомендація № R (2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць).

Під час відвідування, представниками групи НПМ зафіксовано, що в установі здійснюється цілодобове відеоспостереження за особами, які утримуються у ДПК та секторі для осіб, які видані (екстрадовані) Україні для їх притягнення до відповідальності чи подальшого відбування покарання, у житлових приміщеннях. КЗК у своїх доповідях постійно наголошує, що застосування цілодобового відеоспостереження у житлових або камерних приміщеннях суттєво порушує право на приватне життя і робить увесь режим ще більш тяжким. Окрім цього, у справі «Van der Graaf against the Netherlands» (заява № 8704/03) Європейський суд з прав людини визначив, що цілодобове відеоспостереження у камерних приміщеннях за ув’язненими та засудженими, являється порушенням вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Дана норма стосується і тривалості робочого дня, який відповідно до вимог статті 50 Кодексу законів про працю України не може перевищувати 40 годин на тиждень. У ході відвідування групою НПМ встановлено, що в установі окремі засуджені працюють більше 40 годин на тиждень, що є порушенням вимог статті 52 Кодексу законів про працю України, статті 119 КВК України та пункту 4.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5 (далі – Інструкція про працю). Так, у ході опитування засуджених, здійсненого за відсутності третіх осіб та за умов, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування, які залучаються в установі для виконання робіт з господарського обслуговування, встановлено, що у деяких з них тривалість робочого тижня складала значно більше 40 годин, однак доплата за понаднормову працю їм не нараховувалася.

Строкові трудові договори, які укладаються із засудженими не містять відомостей про конкретне робоче місце засудженого, умови та характер виконуваної роботи, наявність шкідливих чи небезпечних факторів, режим робочого часу, порядок надання відпочинку та відпусток, що суперечить статті 29 КЗпП України. Також у наданих строкових трудових договорах не вбачається належного забезпечення гарантій мінімального розміру оплати праці, передбаченого статтею 95 КЗпП України, що фактично призводить до виплати заробітної плати у розмірах, які не відповідають обсягу виконаної роботи.

Під час відвідування представниками групи НПМ встановлено випадок системного працевикористання засудженого без виплати грошової винагороди. Зокрема засуджений Л., який виконує функції з доставки їжі до дільниці карантину, діагностики і розподілу задіяний до роботи на постійній основі, однак заробітної плати не отримує, через неможливість його офіційного працевлаштування у зв’язку з відсутністю у нього паспорта громадянина України. Слід зазначити, що з огляду на регулярне працевикористання зазначеного засудженого така діяльність не може кваліфікуватись як роботи з благоустрою місць позбавлення волі (відповідно до вимог частини 5 статті 118 КВК України) та має ознаки примусової праці.

Під час відвідування ВК зафіксовано порушення вимог охорони праці, яке виражалось у виконанні засудженими виробничих завдань без проведення відповідних інструктажів, атестації робочих місць та належного забезпечення засобами індивідуального захисту, що суперечить вимогам Закону України «Про охорону праці» та Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442.

. У ході аналізу службової інформації групою НПМ встановлено значне робоче навантаження на персонал ВК.

У ході опитування засуджених, здійсненого за відсутності третіх осіб та за умов, що виключають можливість прослуховування чи підслуховування, засуджені повідомляли, що вони не володіють інформацією про порядок та процедури, за якими проводиться визначення ступеня їх виправлення з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, з використанням підсистеми «Касандра». Також засуджені зазначали, що участі у проведенні будь-яких заходів з окреслених вище питань вони не приймали, що свідчить про формальний характер визначення ступеня їх виправлення та порушення вимог Порядку визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 січня 2023 року № 294/5 (далі – Порядок визначення ступеня виправлення засудженого).

Відповідно до Положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1549, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань утворено Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув’язнення та установах виконання покарань (далі – комісія). Завданням комісії є розгляд звернень осіб, взятих під варту, засуджених, членів їх сімей або близьких родичів та захисників (адвокатів) на неналежні умови тримання в установах з метою поновлення порушених прав. У ході відвідування установи та проведення спілкування із засудженими представниками групи НПМ зафіксовано, що більшість із засуджених не володіють інформацією про наявність зазначеної комісії та можливість направлення звернень, про неналежні умови тримання в установі. Окрім цього, контактна інформація за якою засуджений, член його сім’ї або близький родич, можуть звернутися до комісії із заявою про встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах, у відділеннях СПС відсутня. Представниками групи НПМ позитивно оцінюється утворення комісії як механізму реагування на скарги щодо неналежних умов тримання та забезпечення належного контролю за дотриманням прав людей в установах виконання покарань, водночас недостатня поінформованість засуджених про можливість направлення звернень до комісії зменшує ефективність її діяльності та обмежує потенціал у сфері захисту прав людини.